Урок 5

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
РОЗСЕЛЕННЯ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМІННИХ СОЮЗІВ
У vI—vIII ст. формою суспільного устрою східних слов’ян були племінні об’єднання або союзи племен, які поступово розподілилися на південно-західну, західну та північно-східну групи. vIІІ—IX ст. східні слов’яни розселилися на території від Карпат до Оки та від Ладоги до Чорного моря.
На території сучасної України проживали племена південно-західної групи: поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю), деревляни (уздовж річок Прип’ять, Горинь, Тетерев), сіверяни (у басейні Дніпра, Десни, Сули, Ворскли, Дінця), волиняни або дуліби (у басейні Західного Бугу й Прип’яті), тиверці (у нижній течії Дністра й Прута), уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу), білі хорвати (у межиріччі Збруча, Прута, Дністра).
Влада в племінних союзах зосереджувалася в руках племінної верхівки, яку складали князі та дружинники. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину. Найбільш знатні дружинники складали дорадчий орган при князеві — князівську раду. Верховним органом самоврядування залишалося віче — народні збори, які вирішували важливі громадські справи.
УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Протягом vII—vIIІ ст. із розпадом родоплемінного ладу у східних слов’ян виникли перші державні об’єднання: дулібський племінний союз, який об’єднував дулібів, полян, деревлян, хорватів, уличів і тиверців, і полянський племінний союз, до складу якого входили поляни, деревляни, сіверяни.
У ІХ ст. утворилися племінні княжіння Куявія на чолі з князем Аскольдом (землі полян із центром у Києві) і Славія на чолі з князем Рюриком (землі словенів із центром у Новгороді). Саме вони заклали фундамент ранньофеодальної держави Київська Русь.
Щодо утворення Київської Русі існують кілька теорій. Норманська теорія стверджує, що першими правителями Київської Русі були нормани — князі Рюрик і Олег. Теорія природно-історичного процесу утворення держави у східних слов’ян доводить, що наприкінці vI — на початку vII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь — слов’янин Кий. Останніми представниками заснованої ним династії й першими князями Київської Русі вважаються Дір та Аскольд.
Про князювання Діра сьогодні нічого певного сказати не можна. Значно більше відомо про Аскольда, з яким дослід ники пов’язують засвідчений чужоземними дже релами морсь кий похід проти Візантії 860 р. Зібравши чимале військо, Аскольд по гра бував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь про тримав тиждень в облозі. Потужний удар руського флот мусив Візантію ви знати Русь як дер жаву. Як зауважив літо писець, відтоді во на стала називатися Руською землею. З походом на Візантію 860 р. історики пов’я зують першу спробу впровадження заходами князівської влади християнства на тере- нах Руської держави. У 882 р. князя Аскольда, за свідченням літопису, було вбито й княжити в Києві розпочав Олег, який діяв від імені сина Рюрика – Ігоря.
Тести з данного уроку - http://vk.com/feed?q=%23%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%96&section=search

Урок 4

ПЕРШІ ПИСЕМНІ ЗГАДКИ ПРО ДАВНІХ СЛОВ’ЯН (ВЕНЕДІВ, АНТІВ, СКЛАВИНІВ).
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН

Слов’яни з найдавніших часів жили на території Європи й були відомі під назвою венеди. У І—ІІ ст.венеди розселилися між річками Одра та Дніпро і біля Карпат. У Іv ст. із венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення — склавини (предки західних і південних слов’ян) і анти (предки східних слов’ян).

Ті з них, що просувалися в північно-західному напрямку, згодом дали життя бi ло руському народові. Ті ж, що попряму вали на північний схід, стали предками росіян.Склавіни більшої частини українського Правобережжя та частина антської людності, що не брала участі в переселенні, стали предками українців.

Основні заняття слов’ян

Основою господарської діяльності давніх слов’ян було землеробство. Вони вирощували просо та пшеницю, розводили велику рогату худобу та свиней. Слов’янам були відомі також промисли: полювання, рибальство. Полювали на лося, благородного оленя, тура, косулю, кабана. Крім того, вони займались бортництвом. Із ремесел найбільш розвиненими і важливими були добування заліза і металообробка, високим був рівень гончарного ремесла. Слов’яни активно займались зовнішньою і внутрішньою торгівлею у вигляді натурального обміну.

Суспільний устрій

Слов’яни жили єдиною громадою (родом), яка складалася з кількох або однієї патріархальної сім’ї. У свою чергу, така сім’я об’єднувала ряд дрібніших родин. Громада спільно володіла всіма будівлями, спільно обробляла землю, розводила худобу. Такий тип первісного ладу називають первісною сусідською громадою. У І — ІІ ст. патріархальні сім’ї виокремлюються з сусідської громади. У vI — vII ст. анти і склавини об’єднувались у військові союзи. Виділяється племінна верхівка — вожді та їхня дружина.

Релігійні вірування

Язичництво — релігійні вірування в багатьох богів (Даждьбог — бог сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітрів, Велес — бог худоби, Дана — богиня води, Мокош — богиня родючості).

-------------------------------------

Уперше слов’яни згадуються у листі римського історика Помпонія Мели (І ст. н.е.). Пліній Старший, описуючи у своїй праці «Природнича історія» (77 р. н.е.) балтійське узбережжя, серед інших племен, що його населяють, згадує і венедів. Корнелій Тацит в своєму творі «Германія» описує місцевість, в якій проживали венеди, а також їхній побут. Так, він згадує, що венеди живуть осіло і займаються переважно сільським господарством. Він відзначає також, що венеди є вправними воїнами і ведуть успішні війни проти своїх сусідів.

 Географ з Олександрії Клавдій Птолемей (89—167 рр.) вказував, що венеди мешкають на північ від Карпат, у Подністров’ї, а також у гирлі Дунаю.
Візантійські автори vI ст. Йордан, Прокопій Кесарійський, Феофілакт Симокката, Маврикій Стратег, Менандр Протектор описують слов’ян як численний народ і стверджують, що вони поділяються на три великі частини: анти, венеди, склавини.
У V—VІІ ст. відбулося Велике розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи: на заході слов’яни досягли р. Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході —р. Дунаю і Балканського півострова, на півночному сході — р. Десни, Оки та Західної Двини. Розселення слов’янських племен збіглося в часі з Великим переселенням народів, за якого слов’яни брали участь у боротьбі з германськими племенами готів (ІІІ—Іv ст. н.е.), тюркськими племенами гунів (Іv—v ст. н.е.) і аварів (vІ—vІІ ст. н.е.).