Урок 5

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
РОЗСЕЛЕННЯ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМІННИХ СОЮЗІВ
У vI—vIII ст. формою суспільного устрою східних слов’ян були племінні об’єднання або союзи племен, які поступово розподілилися на південно-західну, західну та північно-східну групи. vIІІ—IX ст. східні слов’яни розселилися на території від Карпат до Оки та від Ладоги до Чорного моря.
На території сучасної України проживали племена південно-західної групи: поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю), деревляни (уздовж річок Прип’ять, Горинь, Тетерев), сіверяни (у басейні Дніпра, Десни, Сули, Ворскли, Дінця), волиняни або дуліби (у басейні Західного Бугу й Прип’яті), тиверці (у нижній течії Дністра й Прута), уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу), білі хорвати (у межиріччі Збруча, Прута, Дністра).
Влада в племінних союзах зосереджувалася в руках племінної верхівки, яку складали князі та дружинники. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину. Найбільш знатні дружинники складали дорадчий орган при князеві — князівську раду. Верховним органом самоврядування залишалося віче — народні збори, які вирішували важливі громадські справи.
УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Протягом vII—vIIІ ст. із розпадом родоплемінного ладу у східних слов’ян виникли перші державні об’єднання: дулібський племінний союз, який об’єднував дулібів, полян, деревлян, хорватів, уличів і тиверців, і полянський племінний союз, до складу якого входили поляни, деревляни, сіверяни.
У ІХ ст. утворилися племінні княжіння Куявія на чолі з князем Аскольдом (землі полян із центром у Києві) і Славія на чолі з князем Рюриком (землі словенів із центром у Новгороді). Саме вони заклали фундамент ранньофеодальної держави Київська Русь.
Щодо утворення Київської Русі існують кілька теорій. Норманська теорія стверджує, що першими правителями Київської Русі були нормани — князі Рюрик і Олег. Теорія природно-історичного процесу утворення держави у східних слов’ян доводить, що наприкінці vI — на початку vII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь — слов’янин Кий. Останніми представниками заснованої ним династії й першими князями Київської Русі вважаються Дір та Аскольд.
Про князювання Діра сьогодні нічого певного сказати не можна. Значно більше відомо про Аскольда, з яким дослід ники пов’язують засвідчений чужоземними дже релами морсь кий похід проти Візантії 860 р. Зібравши чимале військо, Аскольд по гра бував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь про тримав тиждень в облозі. Потужний удар руського флот мусив Візантію ви знати Русь як дер жаву. Як зауважив літо писець, відтоді во на стала називатися Руською землею. З походом на Візантію 860 р. історики пов’я зують першу спробу впровадження заходами князівської влади християнства на тере- нах Руської держави. У 882 р. князя Аскольда, за свідченням літопису, було вбито й княжити в Києві розпочав Олег, який діяв від імені сина Рюрика – Ігоря.
Тести з данного уроку - http://vk.com/feed?q=%23%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%96&section=search

Урок 4

ПЕРШІ ПИСЕМНІ ЗГАДКИ ПРО ДАВНІХ СЛОВ’ЯН (ВЕНЕДІВ, АНТІВ, СКЛАВИНІВ).
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН

Слов’яни з найдавніших часів жили на території Європи й були відомі під назвою венеди. У І—ІІ ст.венеди розселилися між річками Одра та Дніпро і біля Карпат. У Іv ст. із венедів вирізнилися дві групи слов’янського населення — склавини (предки західних і південних слов’ян) і анти (предки східних слов’ян).

Ті з них, що просувалися в північно-західному напрямку, згодом дали життя бi ло руському народові. Ті ж, що попряму вали на північний схід, стали предками росіян.Склавіни більшої частини українського Правобережжя та частина антської людності, що не брала участі в переселенні, стали предками українців.

Основні заняття слов’ян

Основою господарської діяльності давніх слов’ян було землеробство. Вони вирощували просо та пшеницю, розводили велику рогату худобу та свиней. Слов’янам були відомі також промисли: полювання, рибальство. Полювали на лося, благородного оленя, тура, косулю, кабана. Крім того, вони займались бортництвом. Із ремесел найбільш розвиненими і важливими були добування заліза і металообробка, високим був рівень гончарного ремесла. Слов’яни активно займались зовнішньою і внутрішньою торгівлею у вигляді натурального обміну.

Суспільний устрій

Слов’яни жили єдиною громадою (родом), яка складалася з кількох або однієї патріархальної сім’ї. У свою чергу, така сім’я об’єднувала ряд дрібніших родин. Громада спільно володіла всіма будівлями, спільно обробляла землю, розводила худобу. Такий тип первісного ладу називають первісною сусідською громадою. У І — ІІ ст. патріархальні сім’ї виокремлюються з сусідської громади. У vI — vII ст. анти і склавини об’єднувались у військові союзи. Виділяється племінна верхівка — вожді та їхня дружина.

Релігійні вірування

Язичництво — релігійні вірування в багатьох богів (Даждьбог — бог сонця, Перун — бог грому, Сварог — бог неба, Стрибог — бог вітрів, Велес — бог худоби, Дана — богиня води, Мокош — богиня родючості).

-------------------------------------

Уперше слов’яни згадуються у листі римського історика Помпонія Мели (І ст. н.е.). Пліній Старший, описуючи у своїй праці «Природнича історія» (77 р. н.е.) балтійське узбережжя, серед інших племен, що його населяють, згадує і венедів. Корнелій Тацит в своєму творі «Германія» описує місцевість, в якій проживали венеди, а також їхній побут. Так, він згадує, що венеди живуть осіло і займаються переважно сільським господарством. Він відзначає також, що венеди є вправними воїнами і ведуть успішні війни проти своїх сусідів.

 Географ з Олександрії Клавдій Птолемей (89—167 рр.) вказував, що венеди мешкають на північ від Карпат, у Подністров’ї, а також у гирлі Дунаю.
Візантійські автори vI ст. Йордан, Прокопій Кесарійський, Феофілакт Симокката, Маврикій Стратег, Менандр Протектор описують слов’ян як численний народ і стверджують, що вони поділяються на три великі частини: анти, венеди, склавини.
У V—VІІ ст. відбулося Велике розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи: на заході слов’яни досягли р. Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході —р. Дунаю і Балканського півострова, на півночному сході — р. Десни, Оки та Західної Двини. Розселення слов’янських племен збіглося в часі з Великим переселенням народів, за якого слов’яни брали участь у боротьбі з германськими племенами готів (ІІІ—Іv ст. н.е.), тюркськими племенами гунів (Іv—v ст. н.е.) і аварів (vІ—vІІ ст. н.е.).

Урок 3

КОЧОВИКИ ЗА РАННЬОГО ЗАЛІЗНОГО ВІКУ.
Ранній залізний вік — період в історії людства (І тис. до н.е. — початок І тис. н.е.), коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. У період раннього залізного віку на території України виникли досить могутні об’єднання землеробських племен у лісостеповій зоні, які вели осілий спосіб життя (чорноліська культура).
Разом із тим унаслідок Великого переселення народів у степовій зоні перебували племена, які вели кочовий спосіб життя. Основними заняттями кочовиків були скотарство, ремісництво (виплавка заліза, виготовлення зброї), землеробство, торгівля.
Першими, хто з-поміж мешканців українського Степу навчився виробляти залізо, були кіммерійці — саме з ними пов’язаний початок залізного віку на наших степових теренах. Кіммерійці – кочовий іранськомовний на род, який примандрував із Нижнього По волжя у Причорноморські степи в 9 ст. до н. е. й панував тут упродовж двох століть. Кіммерійці – перший народ на наших землях, чия назва нам відома. Зберегли її писемні джерела.
народ, поселень після себе вони не залишили. У похованнях кіммерійців знаходять зброю, обладунки, прикраси, посуд — усе те, що могло, за віруваннями кіммерійців, знадобитися небіжчику в потойбічному світі.
Основним заняттям кіммерійців було кочове скотарство, особливо — конярство. Коні були для кіммерійців не тільки засобом пересування, а й забезпечували їх продуктами харчування: молоком, м’ясом.
Кіммерійці були вправними воїнами. Їхньою основною зброєю були луки, у ближньому бою — мечі. Вони були також умілими зброярами, виготовляли зброю не тільки з бронзи, а й із заліза. Мистецтво кіммерійців мало в основному прикладний характер: вони оздоблювали геометричними візерунками свою зброю, посуд, елементи кінської збруї.
Після скіфської навали частина кіммерійців відійшла до Криму і оселилася на Керченському пів-острові.

Скіфи

Скіфи — загальна назва іраномовних народів, що з vI ст. до н.е. населяли територію басейнів Дніпра, Дністра, Дунаю і Дону.
Першим згадкам про скіфів ми завдячуємо ассирійським літописам vII ст. до н.е. Вони змальовують напад цих кочовиків на Малу Азію. Приблизно в цей же час Скіфію оспівали грецькі поети Гомер і Гесіод.
Геродот у своєму описі Скіфії згадує цілий ряд скіфських племен. На річці Буг, біля грецької колонії Ольвія жили елліни-скіфи; у межиріччі Дністра і Бугу жили алазони, вище за течією — скіфи-орачі. У низов’ї Дніпра мешкали скіфи-землероби. На Лівобережжі Дніпра і далі на схід розкинулись землі скіфів-кочовиків. На півдні і сході вони межували з царськими скіфами, володіння яких доходили до Дону.
Скіфське суспільство було досить архаїчним і довго зберігало риси патріархату. Його основою були вільні кінні стрілки з лука. Вони жили великими сім’ями, у яких вся влада належала їхнім головам. Поза такими сім’ями жили бідняки і безправні раби. Існувала також знать, найвпливовішими з якої були старійшини. Вони мали велику владу, разом із царем приймали рішення, могли його скинути.
Наприкінці vІ ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникла держава Велика Скіфія зі столицею Кам’янське городище (неподалік від сучасного Нікополя), яка в середині Іv ст. до н.е. за царя Атея перетворилася на централізовану державу.
У Іv ст. до н.е. почався занепад Великої Скіфії, причинами якого стали погіршення природних умов і занепад господарського життя. Після її загибелі у ІІІ ст. до н.е. утворилася Мала Скіфія зі столицею Неаполь Скіфський (поблизу сучасного Сімферополя).
До скіфської доби відносять царські могили-кургани Солоха і Гайманова Могила (Запоріжжя), Чортомлик і Товста Могила (Дніпропетровщина), де було знайдено пам’ятки скіфського мистецтва із золота (гребінь із кургану Солоха, пектораль із кургану Товста Могила).

Сармати

Основною причиною падіння скіфської могутності був прихід зі Сходу племен сарматів, або савроматів. Назва цих племен означає «оперезані мечем». У vI—Iv ст. до н.е. сармати кочували на території Поволжя та Приуралля, в ІІІ ст. до н.е. вони почали переселення до Придніпров’я, поступово зайнявши територію від сучасного Казахстану до Дунаю.
Давні автори називали сарматів нащадками скіфів та амазонок. Ця легенда відображає той факт, що у сарматів зберігалися залишки давнього матріархату.
Науковці вважають, що сармати не були єдиним народом. Це — збірна назва ряду племен (аланів, роксоланів, аорсів, язигів та іншх), які увійшли до сарматського племінного союзу.
Спочатку сармати були союзниками скіфів і допомагали їм у боротьбі з грецьким колоніями. Але пізніше між ними почались чвари і сармати переходять на бік понтійського царя Мітрідата vI Євпатора. Наприкінці І ст. до н.е. сармати підійшли до східних кордонів Римської імперії.
У ІІІ ст. н.е. сарматському пануванню у Придніпров’ї поклали кінець готські племена, а гунська навала остаточно підірвала їхню міць.
Сармати, як і скіфи, були кочовим народом. Разом із тим, на відміну від скіфів, вони не збудували жодного відомого нам поселення. Основним їхнім заняттям було скотарство, існували також ремесла: ковальство, шкіряне ремесло тощо. Сармати були доволі вправними ювелірами. Основою сарматського війська були кінні лучники.
----------------------------------------------------------------------------
Кіммерійці (9-7 ст. до н.е)
Скіфи (7-3 ст. до н.е.)
Сармати (3 до н.е. — 3 ст. н.е.)
----------------------------------------------------------------------------

Сармати

Кіммерійці

Пектораль (Товста Могила)

 

Розселення скіфів 

Монета царя Атея

Урок 2

ПОШИРЕННЯ ЗЕМЛЕРОБСТВА Й СКОТАРСТВА НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ
Мідно-кам’яний вік (енеоліт) — період в історії людства (Іv—ІІІ тис. до н.е.), коли люди почали виготовляти знаряддя праці з металу — міді. Мідні знаряддя перевершували своїми якостями кам’яні, хоч і не витіснили їх, оскільки мідь була досить м’яким металом У період мідно-кам’яного віку відбувся перший суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства.  На території України поширилися дві основні групи племен — скотарські у степовій зоні й землеробські в лісостеповій зоні.

Утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства пов’язують з носіями трипільської культури. Розквіт цієї археологічної культури припав на добу енеоліту.
Назва трипільська культура, так само, як і назва її носіїв, умовна. Вона походить від назви
с. Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19 ст. український археолог Вiкентій Хвойка виявив рештки життєдi яль ності давніх хліборобів.Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці при йшли на землі України з Нижнього Подуна в’я й опа ну вали величезні простори Лісостепу України від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та Степового Причорномор’я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тисячоліття до н. е. до середини 3 тися чоліття до н. е. Основу господарського життя носіїв трипільської культури становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всi нині відомі в Українi садового родні культури. Землю обробляли дере в’я ною мотикою з кам’яним чи кістяним нако нечником, а згодом – ралом. Відомо також, що племена трипільців розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Трипільці виготовляли глиняний посуд у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чор ною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. Трипільська людність жила сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше – у племена.Спершу поселення трипільців були невеликими. У них мешкало по 50–60 осіб.
Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці по чали споруджувати велетенські селища – протоміста, у яких мешкало до 10 тис. душ. Протомісто Майданецьке на Черкащині за й мало площу 300–400 гектарів і складалося майже з 2 тис. жител.
Бронзовий вік — період в історії людства (ІІ—І тис. до н.е.), коли для виготовлення знарядь праці люди використовували сплав міді та олова. У період бронзового віку відбувся другий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Родову громаду змінила сусідська (територіальна), з’явилася майнова нерівність, виникли політичні об’єднання — союзи племен.

Майданецьке поселення 

Трипільці

Урок 1

Урок 1

ПОЯВА ТА РОЗСЕЛЕННЯ ЛЮДЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
На території сучасної України давні люди з’явилися майже 1 млн років тому. Стародавню історію України умовно поділяють на чотири періоди, залежно від того, із яких матеріалів виготовлялися знаряддя праці.
Кам’яний вік — період в історії людства (1 млн років тому — Іv тис. до н.е.), коли люди виготовляли знаряддя праці з каменю. Кам’яний вік поділяють на палеоліт, або давній кам’яний вік (1 млн років тому — Х тис. до н.е.), мезоліт, або середній кам’яний вік (X—vIІ тис. до н.е.), і неоліт, або новий кам’яний вік (vIІ—Iv тис. до н.е.).
За палеоліту давні люди виготовляли знаряддя праці із каменю та дерева: рубило, гостроконечник, скребло, ніж, дротик, спис, гарпун, голку. За мезоліту винайшли лук зі стрілами, човен, пліт, приручили собаку. Основними заняттями людей були збиральництво, полювання, рибальство. Панувало привласнювальне господарство — форма господарювання, за якої все необхідне для життя людина брала в природі у готовому вигляді. Формами суспільної організації виступали первісне людське стадо, материнська родова община (матріархат), плем’я.
За неоліту давні люди винайшли нові прийоми обробки каменю — шліфування й свердлення, вдосконалили старі та винайшли нові знаряддя праці — серп, мотику, зернотерку. Основними заняттями людей стали землеробство, скотарство та ремесла. Виникло відтворювальне господарство — форма господарювання, за якої людина сама виробляла все необхідне для життя. Материнську родову общину замінила батьківська родова община (патріархат).
Відбулася неолітична революція — поступовий перехід від привласнювального до відтворювального господарства, від кочового до осілого способу життя, від матріархату до патріархату.
Основними видами релігійних вірувань давніх людей були анімізм (віра в душі й духів, які нібито присутні в усіх живих і неживих предметах), тотемізм (поклоніння певному виду рослин чи тварин,що вважалися охоронцями роду), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи, які нібито наділені чудодійною силою), магія (обряди, засновані на вірі в здатність людини впливати на інших людей, тварин, явища природи, богів).
Найвідомішими стоянками кам’яного віку на території України є Королеве (Закарпаття), Кіїк-Коба (Крим), Молодове (Чернівецька обл.), Мізин (Чернігівщина), Межиріч (Канівщина), Кирилівська (Київ), Кам’яна Могила (поблизу Мелітополя).

 Зображення пізнього палеоліту

Знаряддя праці за палеоліту

Реконструкція житла первісної людини різних періодів палеоліту

Знаряддя праці за мезоліту

Для чого ми створили блог

Тим часом ми відкриваємо блог, щоб підготувати ще більше учнів до здачі ЗНО з історії України
------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Як це буде працювати?
Ми будемо викладати теми з історії України, які вам потрібно буде вивчити. Всі теми будуть відсортовані по урокам.
Після кожного уроку вас чекатиме тест, щоб закріпити свої знання.